Mykola Vingranovski

Mykola Vingranovski (Мико́ла Степа́нович Вінграно́вський) (Bogopilj, 7. studenoga 1936. – Kijev, 27. svibnja 2004.) je ukrajinski pjesnik, pisac, dječji pisac, filmski glumac, redatelj i scenarist. Pripada šezdesetašima.

U njegovim djelima ljepota je glavnim zakonom i glavnom istinom kojom se buni protiv nesavršenstva ovog svijeta. Optuživali su ga za surrealizam i opstrukciju. U pjesmama je nježan, napet, sarkastičan te pun nacionalne svijesti i odlučnosti. Pjesničke su mu slike gotovo materijalno opipljive.

Pisao je za novine Dnipro i za ljvivski Žovtenj. Dobitnik je ukrajinske nacionalne nagrade, nacionalna nagrada Ukrajine imena Tarasa Ševčenka 1984. godine, nagrade Blagovist, fondacije Omeljana i Tatjane Antonovič.

Djela

Атомні прелюди (1962.)
Сто поезій (1967.)
Поезії (1971.)
На срібнім березі (1982.)
Київ (1982.)
Губами теплими і оком золотим (1984.)
Цю жінку я люблю (1990.)
З обійманих тобою днів (1993.)
Любове, не прощавай! (1997.)

Djela za djecu

Андрійко-говорійко
Мак
Літній ранок
Літній вечір
Ластівка біля вікна
На добраніч
У глибині дощів
Первінка

Povisti

Первінка
Сіроманець
У глибині дощів
Світ без війни (1958.)
Президент (1960.)
Кінь на вечірній зорі (1986.)
Літо на Десні (1983.)
Наливайко (roman 199.1)* Чотирнадцять столиць України (1997., povijesni tekst)
Манюня (2003, повість)

Literatura

Tribina Hrvatsko slovo uživo. Darija Pavlešen: Pjesnik s dvije domovine, str. 15, Hrvatsko slovo, petak, 1. veljače 2008. (o zbirci Đure Vidmarovića Horus u krletci)
Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 76—78.